Батьківська віра.
Дата публикации: 2016-11-09

«І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти».

(І Послання апостола Петра 1 розділ 18-19 вірші). «Я батьківської віри не буду міняти!» Отаку фразу дуже часто доводиться чути від людей, коли мова заходить про Церкву чи про Бога. Поправді кажучи, віру не потрібно змінювати, це віра повинна змінювати нас. Якщо ж не змінює, то яка з неї користь, і в чому тоді її суть? Загальновідомо, що наші предки були язичниками й віра їхня була язичницькою. Вони являлись ідолопоклонниками, що обожнювали різні сили природи, особливо ж ті стихії, від яких залежало землеробство. Одним словом, як і всі язичники-ідолопоклонники, вони намагались жертвами, в тому числі й людськими, догодити своїм рукотворним богам. Закутими страхом марновірства були наші предки довгі віки, допоки до них не прийшло світло Євангелії Христової. Втім нелегко було Слову Божому возсіяти у язичницькій землі, возсіяти в серцях наших предків, адже довго вони не хотіли змінити своєї батьківської віри. Проникати Слово Боже на наші рубежі почало ще з апостольських часів, зокрема ж, за переказом, через апостола Андрія та Климента Римського. Вже в ІІ ст. Причорномор'я і Крим були досить таки євангелізованими. Впродовж віків свій вклад на поширення християнства на наших землях робили греки, готи, болгари, македонці, морави, навіть є згадки про сирійських та ірландських місіонерів-ченців. Але більшість племен, що розрізнено населяли Волинь, Подніпров'я та північніші землі, аж до Княжої доби, так і не знали віри Христової. Перше хрещення Русі як держави відбулося аж в другій половині IX ст., під час княжіння братів Аскольда і Діра (867 рік). Це був період інтенсивної місіонерської діяльності серед слов’янських народів болгар Костянтина й Мефодія, авторів слов’янського перекладу Біблії та богослужбових книг. Одначе великого успіху в хрещенні Русі за часів Аскольда досягти не вдалось. 882 р. антихристиянська опозиція запросила новгородського князя Олега, і з його допомогою вчинила кривавий державний переворот: князь Аскольд і його брат Дір були вбиті, а всі плоди хрещення — знищено. Такі події на ціле століття затримали входження нашого народу в коло європейської цивілізації. Князь Олег не робив жодних кроків для того, щоб християнство поширювалось на Русі. Зате його наступники Ігор, а особливо ж Ольга сприяли цьому; частина княжої дружини була християнська, в Києві було чимало християн і навіть функціонувала церква св. пророка Іллі, але масового навернення так і не відбулося. Язичницька опозиція вчинила в Києві переворот, Ольгу було позбавлено влади, і княжий стіл нарешті посів Святослав, вихований воєводою Асмусом у середовищі дружинників. Про християнство Святослав і чути не хотів. Новий, завершальний етап християнізації Русі настав при онукові Ольги — Володимирі. Відносини великого київського князя з Візантією були тоді дуже суперечливими. У 986 р. візантійський імператор Василій II, який опинився в скрутному становищі після поразки в Болгарії, змушений був звернутися до Володимира з пропозицією укласти воєнний союз між Візантією і Руссю, а також запросив на допомогу військо з Києва. Володимир на союз погодився, проте зажадав руки грецької царівни Анни, сестри імператора. Василій II йому відмовив. Влітку 987 р. проти імператора виступив його воєвода Барда Фока, який проголосив себе імператором Візантії. В той же час Володимир вирушив у Крим — тодішню візантійську колонію і облогою взяв місто Корсунь (Херсонес). За таких обставин Василій II погодився на шлюб Володимира з царівною Анною за умови, що київський володар прийме християнську віру. Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св.Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Після Києва почали охрещувати й інші міста та села Київської Русі. Цей процес проходив болісно. Історії відомі виступи населення проти християнізації в Новгороді, Ярославлі та інших містах, які жорстоко придушувалися. Тож, доводиться констатувати неоднозначний факт, що християнство, як державну релігію Київської Русі, в основному було утверджено силою державної влади князя Володимира Святославовича у 988-991 рр. Але, як би там не було, з політичних чи духовних мотивів, правильними чи неправильними методами, в самобутній чи візантійській формі й традиції, християнство все ж стало державною релігією наших предків. Подекуди державною силою нав’язуючись, подекуди самозречено проповідуючись, десь жорстоко руйнуючи стару віру язичницьку, десь змішуючись з нею, християнська віра в різному вигляді (як офіційне православ’я, як богоміли) все ж дійшла до нас. Нехай же кожен з нас сам подумає, чи можна назвати наше суспільство відродженим від свого предківського язичництва? Якщо ж відроджене справжньою вірою, то чому ж тоді в нашій Україні щороку через аборти вбивають 200 000 дітей? Чому й дальше ідолу нашої тілесної похоті приноситься стільки невинної дитячої крові? Чому від алкоголю вмирає щороку 40 000 українців, а кількість наркозалежних зростає в геометричній прогресії? Чому корупція повністю знищила правосуддя в Україні? Чому стільки ненависті та ворожнечі? Чи має право наш народ називатися християнським, адже ж християнами слід вважати лише тих, хто живе за Євангелією Христовою!? Чи не залишився наш народ язичницьким? Чи не перетворили ми нову християнську віру в стару язичницьку, забувши, що суть хрещення полягає зовсім не в тому, щоб увійшовши у воду сухим, вийти із неї мокрим, – не у зовнішній обрядовій формі, а в глибинній суті відродження людини!? Хрещення – це констатація факту покаяння і навернення від свого старого гріховного життя до життя з Богом (зануритись у воду – померти для гріха, піднятись з води - воскреснути). Навернення людини до Бога, починається з повного усвідомлення та смиренного визнання своєї недостойності та неспосібності бути праведною. Визнаючи себе грішною, вона не оправдовується, а щирою вірою звертається до Ісуса Христа, Який пролив Свою кров для очищення кожної людини від всякого гріха. Тільки Ісус Христос дарує серцю людському справжню радість прощення та примирення з Отцем, лише Він Один дає людині благодать та силу, щоб вона могла жити новим святим життям. Дай, Господи, зрозумівши це, повністю зануритися у віру (в Ім’я Отця); восиновити, здійснити цю віру на практиці у своєму житті (Сина); і, нарешті, одухотворити її, піднявшись на висоти Духа, висоти обоження, висоти повного Богоєднання (Святого Духа). Амінь.

НАЗАД ДО СПИСКУ